Як би я не ставилася до української політики та до всього того фарсу, що відбувається безпосередньо перед виборами… Обирати потрібно!

Вважаю безвідповідальністю – стояти осторонь і спостерігати над крахом. А ми сьогодні не тільки країна третього світу, а й країна на межі зникнення, на жаль. Що таке ОТГ і «з чим його їсти» – зрозуміти наразі складно, так як і що таке децентралізація і як це працює в наших умовах. 

Якщо просто, то – обираємо голову. Якщо ще простіше, то – обираємо фото з білборду. Якщо взагалі банально – обираємо того, хто носить смаколики. Мені не складно обирати, бо я схиляюсь до того, кого знаю особисто з кращого боку. Не забуваємо, бути хорошою, позитивною людиною не значить бути хорошим керівником. Тож, бажаю перемоги Вадиму Грищенко, а ще більше здоров’я та терпіння, бо це каторжний труд та невдячна робота. А досвід прийде. І скористатися ним не складно, коли наявний інтелект та критичне мислення. 

Які перші кроки до змін в культурно-освітній сфері потрібні в Димерській ОТГ?

Подаючи свою кандидатуру на місцевий та районний округи прагну одного – бути ближчою до хаосу. Я не маю часу на політичні баталії, але при цьому, я безсила у своїй сфері без зв’язків та потрібних людей. 

Це звучить саме так, як це звучить. Освіта, культура, спорт сьогодні пасуть задніх. 

Я переконана, що це глобальна змова проти процвітання української інтелігенції, що вже казати про Димер. Пропрацювавши рік в школі, втратила будь-який інтерес до шкіл, як до освітніх закладів. З освіти там тільки поодинокі викладачі-фанати та діти-таланти. Все інше – відпрацювання планів радянського зразка. При цьому, звідти зверху, в Міністерстві освіти, нам розповідають про сучасні методи та форми навчання. Але, вони теж виконують плани. А дехто з тих методистів, які пишуть для наших дітей плани, не викладав у школі жодного дня. 

Я знайшла свій шлях виправлення помилок шкільного навчання, – заснування свого власного закладу «Класний Клуб». Але він не вирішує глобальних проблем, лише вузько-направлено та локально з певних предметів та певні педагогічні прогалини. Виправити та змінити все можливо тільки повертаючись до моїх перших речень даної теми: копати глибше, задіяти більше людей та піднявши серйозно питання про занепад та деградацію української освіти в державі та, безпосередньо, в нашій ОТГ.

Який головний запит в дітей та батьків до навчання? 

Все що потрібно дітям та батькам сьогодні від нашого закладу – це підтягнути оцінку та здати ЗНО. Іноді вивчити ще одну мову, але мало хто витримує більше року другої іноземної мови. Є поодинокі випадки, коли приходять не заради оцінок і домашніх в школі, а заради справжніх знань. Не тих, що на папері, а тих, що в голові. 

Ціль нашого закладу – збільшити шанси дітей на світле майбутнє. Іноді до психологічно комфортного вивчення мови ми приходимо десь через півроку постшкілької реабілітації, де учень (дорослий чи малий) вважає себе бездарем та неуком. 

Часто працювати доводиться і з батьками: обережно, тактовно, ненав’язливо. Адже вони теж стають причиною дитячої байдужості до навчання. Оцінки в школі та ЗНО – не панацея від усіх бід. Основне – це потяг до нового, це задоволення від вивченого, це застосування засвоєного. 

Знайти свого вчителя – це має стати одним з найважливіших челенджем кожного студента, а не колекція оцінок та дипломів. 

Висновок: головний запит людини до освіти перевернутий, як і сама українська освіта – причиною стають оцінки та атестати, а знання, – то вже побічний ефект чи такий собі наслідок. 

Спорт – ще один біль сьогодення.

Гаджети заполонили весь вільний та не вільний час дітей та дорослих. Online життя – це єдине життя для багатьох сьогодні. Як матір трьох дітей та педагог, мені боляче дивитися не на інтелектуальну, а на фізичну акселерацію школярів. Так, мода на спорт повертається повільними та впевненими кроками, але знову ж таки, бажанням бути в хорошій формі стають не внутрішня мотивація, а зовнішні чинники та стандарти, фото в соціальних мережах та безглузда конкуренція. І тут причинно-наслідковий зв’язок грає в злі жарти людиною, для якої фізичні вправи не буденність та задоволення, а жорстка, але тимчасова повинність, яка плавно перетікає в психічні розлади, ю-туб дієти та проблеми зі здоров’ям. 

Фізичне виховання – має стояти на одній щаблі з інтелектуальним та ментальним вихованням. Фізкультуру не мають вести класні керівники та трудовик замість фізрука. В школах мають бути басейни, спортивні зали без грибка та майданчики на свіжому повітрі. Фахівці мають бути не причиною насмішок та анекдотів, а високо-інтелектуальні вчителі з розумінням не тільки фізіології, а й психології педагогіки. В кожному селищі чи місті  мають приділяти увагу не тільки «купи-продай» будівлям, а й будівлям, які сприяють розумовому та фізичному розвитку. 

Аби в України було «завтра», а не тільки хліб насущний «сьогодні».     

Ірина Реміш - кандидат в депутати Димерської ОТГ
gerb

Димерська ОТГ

Всі права захищено. смт. Димер 2020
Сайт створено безкоштовно зусиллями членів команди.